Комп’ютерні віруси

Назва програми «комп'ютерний вірус» походить від однойменного терміну з біології за її здатність до саморозмноження. Саме поняття «комп'ютерного вірусу» з'явилося на початку 1970-х і використовувалося у програмуванні та літературі, зокрема, у фантастичному оповіданні «Людина в рубцях» Грегорі Белфорда. Проте, автором терміну вважається Фред Коен, який у 1984 році опублікував одну з перших академічних статей, що були присвячені вірусам, де і було використано цю назву.сторія свідчить, що ідею створення комп'ютерних вірусів окреслив письменник-фантаст Т. Дж. Райн, котрий в одній із своїх книжок, написаній в США в 1977 р., описав епідемію, що за короткий час охопила близько 7000 комп'ютерів. Причиною епідемії став комп'ютерний вірус, котрий передавався від одного комп'ютера до другого, прокрадався в їхні операційні системи і виводив комп'ютери з-під контролю людини.

В 70-х роках, коли вийшла книжка Т.Дж. Райна, описані в ній факти здавалися фантастикою, і мало хто міг передбачати, що вже наприкінці 80-х років проблема комп'ютерних вірусів стане великою дійсністю, хоч і не смертельною для людства в єдиноборстві з комп'ютером, але такою, що призвела до деяких соціальних і матеріальних втрат. Під час досліджень, проведених однією з американських асоціацій з боротьби з комп'ютерними вірусами, за сім місяців 1988 р. комп'ютери, які належали фірмам-членам асоціації, піддавались дії 300 масових вірусних атак, які знищили близько 300 тис. комп'ютерних систем, на відтворення яких було затрачено багато часу і матеріальних затрат. Наприкінці 1989 р. в пресі з'явилося повідомлення про знаходження в Японії нового, надзвичайно підступного і руйнівного віруса (його назвали хробаком), за короткий час він знищив дані на великій кількості машин, під'єднаних до комунікаційних ліній. Переповзаючи від комп'ютера до комп'ютера, через з'єднувальні комунікації, «хробак» знищував вміст пам'яті, не залишаючи ніяких надій на відновлення даних.У 1992 році з'явився перший конструктор вірусів для PC — Virus Creation Laboratory (для Amiga конструктори існували і раніше), а також готові поліморфні модулі (MtE, DAME і TPE) і модулі шифрування для вбудовування в нові віруси. У кілька наступних років було остаточно відточено стелс і поліморфні технології (SMEG.Pathogen, SMEG.Queeg, OneHalf, 1994; NightFall, Nostradamus, Nutcracker, 1995), а також випробувано самі незвичайні способи проникнення в систему і зараження файлів (Dir II — 1991, PMBS, Shadowgard, Cruncher — 1993). Крім того, з'явилися віруси, що заражають об'єктні файли (Shifter, 1994) і вихідні тексти програм (SrcVir, 1994).

З поширенням пакету Microsoft Office набули поширення макровіруси (Concept, 1995). У 1996 році з'явився перший вірус для Windows 95 — Win95.Boza, а в грудні того ж року — перший резидентний вірус для неї — Win95.Punch. З поширенням мереж та Інтернету файлові віруси дедалі більше орієнтуються на них як на основний канал роботи (ShareFun, 1997 — макровірус MS Word, що використовує MS-Mail для поширення, Win32.HLLP.DeTroie, 1998 — сімейство вірусів-шпигунів, Melissa, 1999 — макровірус і мережевий черв'як, який побив усі рекорди за швидкістю поширення). Еру розквіту «троянських коней» відкриває утиліта прихованого віддаленого адміністрування BackOrifice (1998) і пішли за нею аналоги (NetBus, Phase). Вірус Win95.CIH досяг апогею в застосуванні незвичайних методів, переписуючи Flash Bios заражених машин (епідемія в червні 1998 вважається найбільш руйнівною за попередні роки).

Наприкінці 1990-x — на початку 2000-x з ускладненням ПЗ та системного оточення, масовим переходом на порівняно захищені Windows сімейства NT, утвердженням мереж як основного каналу обміну даними, а також успіхами антивірусних технологій у виявленні вірусів, побудованих за складними алгоритмами, останні стали все більше замінювати впровадження у файли на впровадження в операційну систему (незвичайний автозапуск, руткіти) і підміняти поліморфізм величезною кількістю видів (число відомих вірусів зростає експоненціально).

Разом з тим, виявлення в Windows та іншому поширеному програмному забезпеченні численних вразливих місць відкрило дорогу черв'якам-експлоїтам. У 2004 р. безпрецедентні за масштабами епідемії викликають MsBlast (понад 16 млн систем за даними Microsoft [15]), Sasser і Mydoom (оціночні збитки 500 млн. дол і 4 млрд дол. відповідно). Крім того, монолітні віруси в значній мірі поступаються місцем комплексам шкідливого ПЗ з поділом ролей і допоміжними засобами (троянські програми, завантажувачі / дропери, фішингові сайти, спам-боти і павуки).

Також розквітають соціальні технології — спам і фішинг — як засіб зараження в обхід механізмів захисту ПЗ. Спочатку на основі троянських програм, а з розвитком технологій p2p-мереж — і самостійно — набирає обертів найсучасніший вид вірусів — хробаки-ботнети (Rustock, 2006, бл. 150 тис. ботів; Conficker, 2008—2009, понад 7 млн ботів; Kraken, 2009, бл. 500 тис. ботів).

Класифікація[ред. • ред. код]

Не існує єдиної системи класифікації та іменування вірусів (хоча спроба створити стандарт була зроблена на зустрічі CARO в 1991 році).

Прийнято розділяти віруси за:

об'єктами, які вражаються (файлові віруси, завантажувальні віруси, анти-антивірусні віруси, скриптові віруси, макро-віруси, мережеві черв'яки).

способом зараження (перезаписуючі віруси, віруси-компаньйони, файлові хробаки, віруси-ланки, паразитичні віруси, віруси, що вражають вихідний код программ)

операційними системами і платформами, які вражаються (DOS, Microsoft Windows, Unix, Linux, інші)

активністю (резидентні віруси, нерезидентні віруси)

технологіями, які використовуються вірусом (нешифровані/шифровані віруси, поліморфні віруси, стелс-віруси (руткіт і буткіт))

деструктивними можливостями (нешкідливі віруси, безпечні віруси, небезпечні віруси, дуже небезпечні віруси)

мовою, якою написаний вірус (асемблер, високорівнева мова програмування, скриптова мова, інші).

Віруси у складі іншого зловмисного ПЗ остаточно оформляються як засіб кіберзлочинності.

Види та типи вірусів Ознака класифікації вірусів Опис За об'єктами зараження Файлові заражують виконувані файли, а також допоміжні програми, що завантажуються при виконанні інших програм з розширенням exe, com. Завантажувальні заражують завантажувальний сектор диску (boot-сектор) Текстові (Макровіруси) заражують текстові файли Microsoft Office, інші документи та об'єкти, що містять макроси Мережні поширюються по комп'ютерній мережі За зовнішнім виглядом Звичайні код вірусу можна побачити на диску Невидимі (Стелс-віруси) використовують особливі засоби маскування і при перегляді код вірусу не видно Поліморфні код вірусу видозмінюється За результатами діяльності Нешкідливі не впливають на роботу комп'ютера (наприклад, збільшують розмір файла) Безпечні не виконують ніяких дій, окрім свого розповсюдження,виведення різних повідом- лень або інших дій (перезавантаження комп'ютера і тощо) Небезпечні пошкоджують інформацію файлів, зумов- люючи «зависання» комп'ютера

Загальні відомості про системне, службове та прикладне програмне забезпечення.

Загальні відомості про системне, службове та прикладне програмне забезпечення.

Програ́мне забезпе́чення  cукупніть  програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм.Розрізняють системне програмне забезпечення (зокрема, операційна система, транслятори, редактори, графічний інтерфейс користувача); прикладне програмне забезпечення, що використовується для виконання конкретних завдань, наприклад, статистичне програмне забезпечення; інструментальне програмне забезпечення (комп'ютерні програми, призначені для проектування, розробки, адміністрування і супроводження системного та прикладного програмного забезпечення).

Виконання програмного забезпечення комп'ютером полягає у маніпулюванні інформацією та керуванні апаратними компонентами комп'ютера. Наприклад, типовим для персональних комп'ютерів є відтворення інформації на екран та отримання її з клавіатури.

Програмне забезпечення та апаратне забезпечення  — це два комплементарні компоненти комп'ютера, причому межа між ними нечітка: деякі фрагменти програмного забезпечення на практиці реалізуються суто апаратурою мікросхемкомп'ютера, а програмне забезпечення, в свою чергу, здатне виконувати (емулювати) функції електронної апаратури. По суті, призначення програмного забезпечення полягає в керуванні як самим комп'ютером так і іншими програмами та маніпулюванні інформацією.Розробка програмного забезпечення наприкінці 20 ст. — на початку 21 ст. виділилася в окрему важливу галузь економіки — індустрію програмного забезпечення. Процес розробки комп'ютерних програм вимагає висококваліфікованої праці, і розвивається, загалом, повільніше, ніж процес вдосконалення апаратної бази комп'ютерів. Інженерія програмного забезпечення відносно недавно стала окремою професією.

Розробка програмного забезпечення включає в себе багато стадій: проектування, програмування, тестування, впровадження і підтримку.

Проектування починається із формулювання вимог до програмного забезпечення і створення специфікацій — документів, у яких описані функції, що їх повинна виконувати програма. На наступному етапі створюється загальний дизайн програми: розбиття її на окремі блоки і визначення взаємодії між ними. На етапі безпосереднього програмування створюється текстовий код програми на одній чи декількох мовах програмування. Після компіляції коду, програмний продукт обов'язково проходить тестування, у процесі якого визначається відповідність продукту специфікаціям, знаходяться і виправляються помилки.

Перед впровадженням програмний продукт потребує документації — опису можливостей, посібників користувача, системи допомоги. Після впровадження програмного забезпечення, що для програмних продуктів вимагає маркетингу, системи дистрибуції, реклами тощо, програмне забезпечення потребує підтримки. Необхідність у підтримці виникає внаслідок швидкого розвитку комп'ютерів, що зумовлює необхідність взаємодії програмного продукту з іншими, новішими програмами і новою матеріальною базою. Часто підтримка нових можливостей забезпечується випуском нових версій програмного продукту.